Я йду по Парижу і бачу у вітрині модного бутика ось це пальто, відшите нашою фабрикою в Ужгороді», – про такі випадки у європейських столицях Мирослава Каламуняк, директор Ужгородської швейної фабрики з гордістю розповідала і раніше, до підписання Угоди про Асоціацію між Україною і ЄС. Проте завдяки Угоді, каже фахівець у світі моди, сталося кілька важливих речей.
І одна з головних переваг – вже не ужгородське підприємство щосили шукає собі замовників у Європі, а навпаки європейські бренди наввипередки пропонують контракти українській легкій промисловості. Угода позбавила обидві сторони колишнього мита і відтепер з українськими підприємствами Європі стало вигідно мати справу. Це небувалий успіх, адже конкуренція у легкій промисловості – неймовірна, адже вкладення не захмарні, а споживач – «на виду», масовий. «Тепер ми обираємо із кількох закордонних пропозицій вигіднішу, – каже Мирослава Каламуняк. – Так, в основному ми продаємо не одяг, а послугу з його пошиву. Але у пріоритеті – експорт товарів власного виробництва. Наша торгова марка «Парада» вже представлена у країнах ЄС і Угода нам значно спростила сам процес, але нарощення обсягів експорту ще попереду. Разом з тим ми вже стали більш конкурентно спроможні, оскільки раніше європейці платили 10-12 % податку на нашу послугу чи наш виріб, а зараз вони їх не платять. Безумовно, якщо тканина європейського виробництва. А оскільки ми працюємо з дорогими брендами, то тканини купуються в Європі і це дуже суттєва економія на податку для них. А для нас – можливість на рівних конкурувати з іншими країнами-виробниками ЄС, наприклад, з Румунією, де практично така ж зарплата швачок». 
Угода – це не відкриті навстіж ворота, а привідкрита хвірточка. Але треба вміло цим скористатися
З щоденного досвіду роботи Мирослава Каламуняк не змальовує жодних рожевих перспектив від підписаного з ЄС документу. Фахівець називає його привідкритою хвірточкою для вирівнювання умов конкуренції, а не відкритими навстіж воротами. Водночас відзначає конкретні і суттєві зміни, що сталися з початку дії Угоди.
«Угода про Асоціацію дала нам більше замовників. Уже не ми, українські підприємства, конкуруємо, хто дешевше пошиє і отримає такого бажаного замовника, а вони, європейські замовники, конкурують між собою за нас. Це дві великі різниці. І ми вже можемо серед них вибирати того, хто дорожче заплатить. Тому, перше, що б я порадила:
не боятися оцінювати себе дорого.
Ми стали конкурентніші завдяки Угоді. Тому перший пункт звучить саме так», – каже Мирослава Каламуняк.
Водночас, фахівець наголошує: якщо підприємство хоче отримувати кращих і дорожчих замовників, то повинно утримувати на високому рівні власне виробництво.
Дбати про технічне оснащення, рівень спеціалістів, знання мов
– це надзвичайно важливо. І менеджменту підприємства варто це враховувати. ПрАТ «Ужгородська швейна фабрика», до прикладу, доплачує за володіння мовами і це завжди виправдано. Сама очільниця фабрики, звичайно, розмовляє із замовниками англійською. Серед них є і французи, й німці, утім у 99 % саме англійська стає спільною мовою для сторін. «Інвестиції у персонал потрібні завжди, – переконує Мирослава Михайлівна. – При чому, якщо ми думаємо, що заплатимо більше і отримаємо хорошого спеціаліста, перекупивши його, наприклад, то це не так. Його завжди перекупить хтось інший. Треба виростити свою команду відданих, професійних, класних спеціалістів. І це дуже важливо для конкуренції, у тому числі на європейському ринку».
Щодо обладнання, то йдеться, звичайно, про здатність підприємства виконати замовлення. Бо якщо, приміром, на фабриці є петельна машина, яка формує вирізи для ґудзиків, то цього не завжди достатньо. Щоб пошити пальта чи жакету дорогого замовника, ви мусите мати петельну машину, яка сформує не простий отвір, а отвір «з очком». Різниця в ціні між двома машинами може становити і 8 тисяч євро. Так само можна обійтися без машини, що імітує ручний стіжок, але вручну це займе стільки часу, що не вкладешся у строки. Така машина коштуватиме 24 тисячі євро. 25 тисяч коштуватиме кишеньковий автомат. Кишеню так само можна пошити вручну, але йдеться про час, гарантію якості і т.д.
Інвестувати у швачок
– порада третя, але за важливістю чи не перша. Саме рівень майстринь робить підприємство конкуретноздатнішим. «Нам доводиться вчити швачок самим, і це наші гроші, наш час, зусилля. Якби ми могли отримати їх вже підготовленими професійними школами, то це було б набагато краще. Маю визнати, що таки багато зроблено у цьому напрямку, у професійних шкіл з’явилося більше ресурсів, обладнання, ситуація вже краща, ніж 5 років тому, але просто їх дуже мало. Я б сказала, що це проблема профорієнтаційної роботи. Швачка – непопулярна професія і такою її робить навіть школа, де кажуть: «Не будеш вчитися – підеш на фабрику», дарма що на швейній фабриці сьогодні можна заробити більше, ніж на будівництві, на будь-якому заводі в Ужгороді, кафе чи ресторані».
До слова, на Закарпатті, як і в багатьох інших регіонах саме для швачок є чи не найбільше незаповнених вакансій. Про це звітують і центри зайнятості, і свідчать спеціалізовані газети та сайти з пошуку роботи. Щоб заохотити власних працівниць, Ужгородська швейна фабрика забезпечує для них ряд привілей і додаткових сервісів. Це і довіз на роботу, і цікавий соціальний пакет із забезпеченням родини швачки найнеобхіднішим.
Найважливішим стимулом є, звичайно, зарплата. «Наша легка промисловість буде конкурентно здатною до рівня зарплати 500-600 євро, тобто нам є куди рости. І я бачу цю можливість у нас на фабриці. – каже М. Каламуняк. – Ну а з часом ми теж будемо шукати можливість, де можна виготовити дешевше. Фабрики перетворяться у майстерні, де виготовлятимуться моделі. Як це сьогодні працює у Європі, там вже практично нема швейних фабрик, у Франції немає взагалі жодної. Вони утримують бренд, створюють колекції, роблять модну індустрію, високу моду, а шиють там, де це дешево. Те саме буде і в нас, просто цей період досить довготривалий. Але я завжди дивлюся на 10 років вперед».
Ужгородська швейна фабрика готова до такого розвитку подій за європейським сценарієм. Очільниця підприємства наголошує: «Ми єдина з швейних фабрик Закарпаття, а може й України, котра зберегла так зване експериментальне виробництво. Тобто тих спеціалістів рідкісних професій, які фахово можуть конструювати, модулювати, робити лекала, посадки, працювати з тканинами (особливо за умов їх нинішнього величезного різноманіття), кваліфікованих швачок, котрі можуть «з нуля» пошити виріб, з картинки».
Знати все про модні подіуми.
Наразі великої різниці між тим, що саме носять українки і мешканки інших європейських країн, немає. «У нас на ринку давно присутні вироби з італійських базарів, всі вже звикли. Є більш консервативні покупці, які купують речі минулих колекцій, а є ті, хто ревно стежить за актуальними тенденціями і купує все нове. Власне, як і у Європі.
Знання модних тенденцій для підприємства легкої промисловості – це просто необхідність. Мільйон відсотків треба бути в курсі. Тому що ми продаємо не одяг як такий, а продаємо моду. Бо у вас в шафі же ж є пальто, яке досі не зносилося за 10 років. Але ви вже не можете його вдягнути, бо на вулиці вже зовсім інші плечі, інші кольори і форми. У більшості одяг викидається сьогодні не тому, що він зносився, а тому, що вийшов з моди», – каже Мирослава Каламуняк.
Утім, викинутий немодний одяг в Україні становить і конкурентну загрозу для швейних підприємств. Мережі секонд-гендів розцвітають у містах, винаймаючи величезні торгові площі на центральних вулицях. Усе це – від бідності людей, пояснює фахівець: «Якби сьогодні не пустити секонд-генд в Україну, то вітчизняні швейні фабрики зробили б неймовірний ривок вперед, але поки що це недоцільно, просто через бідність. Як тільки рівень українців зросте це необхідно буде зробити. Іноді нам закидають, що ми шиємо у дорогому сегменті. Але ми не можемо конкурувати на ринку секонд-генду, це зрозуміло. Якщо його не буде, то одразу з’явиться вітчизняний одяг і дорогий, і середньої ціни, і дешевий. Ми можемо шити і такий одяг. Наприклад, саму джинсову тканину можна купити за ціною від 0,9 до 5 євро за метр. Мало хто відрізнить одну від іншої на новому виробі. Це вже видно потім, у ході експлуатації – як носиться, як брудниться і як чиститься і тп. Але ми змушені наразі працювати тільки у дорожчому сегменті, бо тільки там є покупець. Серед бідних наразі нема покупця наших виробів, вони змушені йти купувати вживані речі».
Для Європи «Ужгородська швейна фабрика» шиє також для дорогого сегменту – одяг всесвітньо відомих брендів Marc O’Polo, Hugo Boss, Dolce & Gabbana, Gerry Weber та інших. Тобто фактично одяг, пошитий в Ужгороді, можна зустріти у всіх столицях. На бірці у такому разі ви побачите надпис made in Ukraine. Крім того, бірочки з ціною у різних валютах та усім необхідним маркуванням до цих виробів одразу прикріпляють також тут, в Ужгороді.
Бути професіоналами
«Будь-яка справа для успіху вимагає професіоналізму. А у виході на зовнішні ринки й поготів. Якщо за справу береться професіонал, то він заробляє. Я завжди кажу, що у нас в місті є з 500 перукарів і тільки до 2-3 черга на тиждень, а інші сидять, склавши руки і чекають клієнта. І не дивлячись на те, що ті двоє-троє просять удвічі вищу оплату за свою посугу, але все одно весь час зайняті. Так світ влаштований, що всюди в ціні професіоналізм. Ми можемо заробляти на нашому професіоналізмі, отримуючи дорожчих замовників, котрі стали можливими для нас завдяки Асоціації з ЄС (дешеві замовники як були у бідніших, ніж ми, країнах, так і залишилися там), зменшенню податку. А також у нас є перспективи продавати власний продукт у Європу», – переконана Мирослава Каламуняк.
Подбати про естетику виробництва, безпеку і… туалетний папір
Перш ніж обрати фабрику для свого замовлення (а значить і для вкладення своїх коштів) європейський інвестор завжди проводить аудит наявних підприємств. Віднедавна, саме завдяки підписанню Угоди про Асоціацію, українські підприємства стали ще цікавішими Європі, адже усунуто додаткові митні витрати, які мала, до прикладу, Франція, шиючи в Україні, а не в Болгарії чи Румунії. Втім, французького інвестора ви не зацікавите, якщо успішно не пройдете вже згаданий аудит. А це понад 200 пунктів, серед яких дуже різноманітні аспекти – від пожежної безпеки і естетики виробництва до наявності гарячої води і туалетного паперу у вбиральнях. Тож зекономивши на рулоні гігієнічного засобу можна позбутися таки бажаних інвестицій. Інвестор також поцікавиться, чи захищені належним чином ваші працівники, чи не експлуатується тут дитяча праця, рівень зарплат, режим роботи, відпустки і т.ін.
Європейські гроші особливо актуальні для українських підприємств через дорогу вартість вітчизняних кредитів. Мирослава Каламуняк пояснює: «Ми кредитуємося під 24 %, а європеєць отримає практично безкоштовний кредит за 1 %. І тому ми вже автоматично не конкуренти.
У нашій країні багато чого робиться, дійсно відчутні і певні реформи попри проблемні моменти (ситуацію з пенсіонерами, з освітою, з конкурентноздатністю молоді). До прикладу, як підприємство, ми більше не боїмося тиску перевірок. Я, зрозуміло, не проти законних перевірок, але раніше якщо ти працював, то ще ніби був усім щось винен і весь час під загрозою контролерів. Крім того, регулярно і справно повертається ПДВ, це дуже важливо і ми вже навіть забули, які проблеми з цим були раніше (а я 25 років директор і не пам’ятаю такої пунктуальності з боку держави). Попри певні претензії, але рухається і справа боротьби з корупцією, по-іншому ведуть себе чиновники.
Але найпроблемнішою залишається саме фінансова система.
Тому наразі інвестиції для нас – єдиний вихід. Ми не можемо дозволити собі гроші за 24 % річних, бо вони з’їдять всю рентабельність. Зараз ми конкурентніші із своєю робочою силою, з своїми послугами. Як тільки нам стануть доступні нормальні кредити, ми зможемо конкурувати і зі своїм готовим товаром. Знову ж таки, завдяки Угоді про Асоціації, яка скасувала мито. Асоціація, з усіма її ризиками, дає більше можливостей. І я впевнена, що все більше і більше підприємств почнуть цим користуватися».
Україна-ЄС: без помилкових очікувань
«Асоціація, за рахунок відміни мита на товари і послуги (з України) дає нам можливість конкурувати з іншими, більш бідними країнами Євросоюзу. Але конкурувати може лише конкурентноздатний. Планова економіка Радянського Союзу, а потім російський ринок знищили здатність конкурувати. У капіталістичному світі виживає сильніший, мудріший. Ось і все», – вважає багаторічна очільниця Ужгородської швейної фабрики.
Також Мирослава Каламуняк зауважує: «Ми, українці, завжди маємо великі сподівання. І Революція гідності, і безвізовий режим, і вільна торгівля дають нам трохи помилкові очікування. Здавалося, підпишемо Асоціацію і все в один момент зміниться. Не зміниться. Тому що підписуючи Угоду, як я вже казала, нам трохи відкривають хвірточку. Це не дозвіл «робіть, що хочете», а дозвіл бути більш рівними партнерами. Разом з тим ми відкриваємо і свою хвірточку. У легкій промисловості це не проблема, тому що рівних нам там немає. Інші галузі виробництва менш готові до конкуренції і на нашому ринку все більше закордонної продукції. Тому що вони мають дешеві кредитні гроші, кращі технології і більше досвіду у цьому, мають можливість використовувати, знову ж таки, нашу робочу силу і продавати товари на наші ринки. Тому я не маю ілюзій. Але для нас Угода про Асоціацію – це однозначно крок вперед. А бізнес вимагає постійної енергії і руху вперед».
Ганна Твердохліб
Матеріал підготовано рамках проекту «Просування реформ в регіони» Програма Європейського Союзу «Підтримка громадянського суспільства в Україні»