Спекотний червень в Житомирі, але дискусія про мінімальну гідну зарплатню була особливо гарячою. Вона відбулась 13 червня у Прес-центрі Житомирської міської ради, організувала її ГО «Скриня корисних справ», модерувала зустріч журналістка та членкиня ГО Тетяна Гордієнко.
Захоплююче, без перебільшення, дослідження «на живих людях» провели дослідниці й експертки Анна Оксютович та Оксана Дутчак за підтримки Rosa Luxemburg Stiftung у рамках Clean Clothes Campaign. Вони поцікавилися тим, як живуть швачки, які в Україні шиють для дорогих західних брендів. Дослідниці презентували результати своєї дослідницького проекту “Умови та оплата праці в українській експортно-орієнтованій швейній індустрії.”
Адже не секрет, що у нас дуже дешева робоча сила, а у швейній індустрії працюють переважно жінки. Офіційно встановлена мінімальна зарплата в Україні складає приблизно 122 євро чистими, вона набагато нижча, ніж, наприклад, у сусідній Польщі (близько 500 євро). Бренди розміщують виробництво там, де офіційна «мінімалка» нижча, тому що мають змогу платити стільки, скільки є законно встановленим мінімумом: уявіть, що у кінцевій ціні брендової футболки, наприклад, тільки від 0,5% до 3% складає плата за роботу того, хто її пошив!
Разом з тим, виявляється вже на українських швейних підприємствах брак кваліфікованих кадрів через потужну міграцію, і саме відтік працівників за кордон часом змушує роботодавців піднімати зарплати на фабриках. Під час дискусії піднімалось питання про неспроможність українських роботодавців платити більше. Але відповідальним за гідну зарплату є основний роботодавець, тобто бренд, адже саме він отримує з продажу модних сукенок і штанців надприбутки.
Як вирішити цю проблему? По-перше, говорити про таку ситуацію: бренди дуже чутливі до репутаційних ризиків. По-друге, ми повинні пам’ятати про свідоме споживання: якщо ми знаємо, що якійсь виробник порушує права своїх працівників, чи шкодить довкіллю, чи ще якось негідно поводиться, ми можемо сміливо НЕ купувати його продукцію чи послуги, вибір завжди є. По-третє, ми повинні піднімати тему мінімальних стандартів у нашій країні: споживчий кошик повинен відповідати дійсним потребам людей і переглядатися, як того вимагає закон, кожні 5 років, прожитковий мінімум не може бути мінімальної зарплати, а мінімальна зарплата повинна бути гідною: її має вистачати на здорове харчування, транспорт, житло, доступ до освіти, медицини і відпочинку, одяг та заощадження. Від цього залежить і майбутнє держави, і якість життя окремих родин, де зараз батьки й матері економлять на власному відпочинку та здоров’ї, аби дати необхідне своїм дітям.