Під час прес-туру українських журналістів до словацького міста Кошице відбулася зустріч з представниками місцевого українського земляцтва -«Союзу русинів-українців Словацької Республіки». Офіс Союзу знаходиться у другому за величиною місті Кошицького самоврядного краю Пряшеві, однак у Кошіце теж є осередок організації, який знаходиться у самому центрі міста , неподалік визначної пам’ятки – готичного Собору святої Альжбети- найбільшого храму Словаччини, який будувався з ХІІІ по ХVI століттях. Саме тут ми зустрілися із заступником голови СУРСР Павлом Богданом, Йосифом Вооком-головою регіональної Ради Союзу в Кошицях та письменницею, членкинею Спілки українських письменників Словаччини Іриною Мацко. Саме пані Ірена, яка народилася та навчалася в Україні (закінчила філософський факультет Київського держуніверситету-нині КНУ ім. Т. Г. Шевченка), а нині є поеткою та авторкою дитячих книжок, стала організатором зустрічі.
Офіс регіонального представництва СУРСР у Кошицях є своєрідним острівцем української культури в місті. Тут проходять художні виставки, концерти, літературні презентації, які завжди є подією в житті українських діаспроян. Втім, розмова зайшла про те, як нині живеться українській меншині в Словаччині. Згідно з офіційним переписом населення, станом на 2001 рік у Словаччині проживало 55 000 українців. Найбільше навколо міста Пряшева у передгір’ях Карпат. Хоч нині цей регіон входить до Словаччини, історично він був тісно зв’язаний із українським Закарпаттям. Саме тут компактно проживали русини-українці, які говорили русинською мовою (деякі лінгвісти розрізняють 4 регіональні діалекти цієї мови).Ця говірка не має нічого спільного, як може здатися, з російською мовою, натомість має багато запозичень зі словацької, угорської та польської мов. І це обумовлено не лише територіально, але й історично. Та все ж і російська мова тут досі має велике поширення. Як не дивно, але програма українізації, запроваджена комуністичним урядом Чехословаччини на початку 1950-х років, надала поштовх розвиткові української літературної мови. Тоді на території Словаччини було 72 дитячі садки, 272 основні школи, 44 неповні середні школи, 11 повних середніх шкіл з рядом паралельних українських класів при спеціальних словацьких середніх школах, кафедри української мови та літератури у двох університетах.
Як розповіли очільники Союзу, нині через асиміляційну політику словацької влади україномовна освіта поступово згортається. Система шкільної освіти українською мовою об’єднує 11 дитячих садків, 8 початкових шкіл та 1 середню школу. Україністику можна вивчати у Пряшівському університеті та Бансько-Бистрицькому університеті ім. Матея Бела.
Втім, як і раніше видається літературно-мистецький та публіцистичний журнал «Дукля» (виходить у світ з 1953 року),він є органом Спілки українських письменників Словаччини. Газета «Нове життя», як орган Союзу русинів-українців СР та дитячий журнал «Веселка» видаються з 1951 року .Саме вони є своєрідною чарівною скринькою, де зберігають скарби рідної мови українців Словаччини.
Звичними проблемами для Союзу русинів-українців є нестача підтримки з боку держави та крайової влади. Після вступу Словаччини до ЄС, пріоритети змінилися в бік підтримки більш соціально незахищених меншин, зокрема ромської. Однак, більшою проблемою залишилась наростаюча асиміляція етнічних русинів –українців у словацьку спільноту.
В українському Закарпатті проживає майже вдесятеро менше етнічних словаків, ніж українців у Словацькій республіці. Їх налічується до 6 тисяч. Майже половина з них проживає в Ужгороді. Саме тут у 2008-му було відкрито Центр словацької культури. А з 2011 року відкрито українсько-словацьку школу, де навчається 363 учні. Серед педагогічного колективу є 5 вчителів, які приїхали зі Словаччини. Саме вони навчають дітей словацької мови.
Університети Словаччини, в тому числі три з яких в Кошице, в останні роки охоче приймають іноземних студентів. Навчання, на відміну від українських ВНЗ, тут безкоштовне. Платити треба тільки за проживання та харчування. Єдиною умовою є знання словацької мови. Але підготовчі курси у словацьких університетах платні. Тож, абітурієнти, які вивчали словацьку в Україні, матимуть значну перевагу. Вигідні умови –адаптований до міжнародних стандартів диплом та право на проживання і можливість для студентів працювати під час навчання, приваблюють молодь з України. Крім цього гарантується інтеграція в словацьке суспільство. То ж можна передбачити, що кількісно українська діаспора в сусідній Словаччині в найближчі роки ще зросте. Залишається питання чи збереже вона свою ідентичність?
Ірина Новожилова
Житомирський прес-клуб
Матеріал підготовано в рамках проекту «Просування реформ в регіони» Програма Європейського Союзу «Підтримка громадянського суспільства в Україні».