Рік вина в Угорщині і непомірні ліцензії на виноробство в Україні: що можемо запозичити від ЄС?

Смак і якість вина, технології, маркетинг і навіть клімат та природні умови – в усьому цьому українські приватні винороби з відповідних «винних» регіонів не відстають від колег ЄС. Натомість вже роками очікують на єврореформи від влади – досвід сусідніх країн у тому, що залежить не від виробника, а саме від держави, наразі все ще недосяжний.
Між закарпатськими виноградниками і всесвітньо відомим Токайським регіоном – якихось 130 км, але на рівні законодавчого регулювання діяльності виноробів – прірва. У ресторанчику будь-якого з 27 сіл довкола самого Токаю (та що там, по всій Угорщині!) було б дивно не отримати бокал саме токайського вина. Натомість на Закарпатті у санаторіях і ресторанах частіше запропонують Італію, Молдову, Чилі, Грузію, максимум – Одесу або продукцію двох великих промислових підприємств Закарпаття, але не приватних виноробів, як це цінується у всьому світі. «Драконівську» ліцензію, вартістю півмільйона гривень, торік скасували (на оптову торгівлю вином і медовими напоями, виготовленими із власної сировини). Але для виноробів це не вирішило основної проблеми.
Успадкована гігантоманія
«Працюємо, як і працювалося, для нас нічого не змінилося, абсолютно, – каже голова Асоціації виноробів та виноградарів Закарпаття Олександр Ковач. – Основна складність зараз – отримати ліцензію на виробництво. Питання навіть не в ціні, а в неможливості цього в принципі, через застарілі норми, які нам у спадок дісталися з СРСР і були розроблені в часи гігантоманії, часи великих промислових підприємств. І тому атестацію виробництва за нині діючими нормами ми пройти не можемо».
Натомість в тій же Угорщині, за словами О. Ковача, взагалі нема такого абсурду, як ліцензія. Вино не є підакцизним товаром, тож там все набагато легше і простіше.
«Ми робили звернення і багато разів, і багато до кого. Та це нікому не цікаво, на жаль. Влада суперечить сама собі. Чомусь автомобільного виробника, який випустив за рік 100 авто, нібито підтримують, забороняючи мільйонам українців купувати доступний транспорт у Європі, обкладаючи шаленим митом. Так підтримайте виробника вина! Чому доступ дешевого чилійського не обмежено, а для своїх встановлено «непідйомну» ліцензію? Де логіка? Бо там нема власного інтересу, а в автомобільному бізнесі ще й який?», – запитує винороб.
Проводячи аналогію з ЄС, фахівець нагадує – Словаччина виробляє майже 10 мільйонів авто при кількості населення понад 5 мільйонів. І при цьому не обмежує можливість своїх громадян купувати без мита бюджетні вживані авто в інших країнах, як Україна. У той же час для маленьких приватних виноробів і Словаччина, і Угорщина та й загалом Євросоюз забезпечують сприятливі умови для розвитку власного бізнесу.
Держава для винороба
До прикладу, маленький Токай (із населенням 4 100 осіб) з’єднали із більшою (на зразок нашого обласного центру) Ніредьгазою велосипедною доріжкою (довжина – майже 30 км). Збудували амфітеатр на 2500 місць, є й камерніший зал на 300 осіб, заходи тривають кожних вихідних, традиційним є фестиваль «Скуштуй Угорщину», а також свято збору винограду та фест молодого вина, – розповів фронт-менеджер місцевого Турінфоцентру Бенце Сегеді. За кошти ЄС (та 10%-го внеску громади) у самому селищі облаштували надсучасний інтерактивний музей вина і виноробства, єдиний в Угорщині, що презентує усі виноробні регіони світу. Ужгородський прес-клуб мав нагоду побувати тут та порівняти з українськими реаліями.
Мер Токаю Дьордь Пошта розповідає: кожне із 27 сіл цього винного регіону Угорщини досі самостійно обирало стратегію свого розвитку, залучення туристів тощо. А з 2014 року урядом створено Регіональну рада розвитку, яка покликана об’єднати зусилля. Підключено відповідні фонди для фінансування потреб цих населених пунктів, наразі виділено вже 5 мільярдів форинтів. Половина коштів – національні, інша частина – європейські інвестиції. Як правило, це інфраструктурні проекти. Так, таблички про вклад Євросоюзу можна зустріти чи не в кожному селі. У одному із таких проектів ми зупинилися на ніч – за кошти Євросоюзу у с. Мад відреставровано закинуту будівлю біля синагоги і облаштовано тут гостьовий будиночок під наглядом місцевого равина.
До речі, саме місцеве вино включив до винної карти своїх ресторанів славнозвісний британський шеф-кухар Гордон Рамзі. Місцевий винороб Карой Ковач гордо підписав фото Гордона із пляшкою білого сухого фурмінту у Фесйбуку: «Він забрав його з собою додому, що ще потрібно?».
2017 – рік фурмінта
2017 рік загалом в Угорщині оголошений урядом роком вина фурмінт як виду вина, достойного того, щоб представляти угорське виноробство як на міжнародному, так і внутрішньому ринку. За інформацією Міністерства землеробства Угорщини, фурмінт тут вирощують на 3951 га, з них 3800 га припадає на токайські схили. Але є він практично і у всіх інших виноробних регіонах Угорщини. Саме винний туризм становить основу наповнення місцевого бюджету. Окрім вина актуальні ще надходження від зарплати педагогам і фахівцям сфери адміністрування шкільного центру (майже 2000 школярів) та власне містечка. Тут є кілька десятків виноробів та їх дегустаційних залів. Одним із найвідоміших є вражаючих розмірів зал «Ракоці», що колись належав династії Ференца Ракоці, який залишив свій слід, до речі, і на Закарпатті. У часи соціалізму зал належав державі, а зараз – сім’ї французьких виноробів. Тут досі проводять світські заходи за участі найвищих посадовців та найвідоміших людей Угорщини, а також з дотриманням усієї історичної процедури здійснюють посвячення у лицарі Токайського ордену. Крім того, у лабіринтах підвалів «Ракоці» традиційно зберігають десятиліттями вино, наприклад, того року, коли народилася дитина або засновано бізнес. «Дитяче» вино віддають власнику із досягненням вісімнадцятиліття, – розповіла фахівець тутешньої винотеки «Tokaj-Hétszölö» Адріен Тілк.
Вино – справа кожного токайця
Мер Токаю й сам має кілька бочок для виготовлення вина. Вважає – кожен мешканець Токаю має бути виноробом. Свої виноградники й вина тут, не афішуючи, мають і перші особи Угорщини. Землю для виноградарства може придбати кожен, хто має змогу інвестувати у це. А найважчим завданням опісля цього є, звичайно, збут, вміння віднайти свій ринок – чи на рівні Євросоюзу, чи за його межами. Нерідко в Токаю поповнюють власні домашні колекції вина й українці. Хоча частіше тут можна зустріти поляків, німців, словаків, скандинавів.
Утім, винороби нерідко навіть не утруднюють собі життя пошуком ринку збуту – споживачі приходять самі. Так, сім’я виноробів з відомого «Himesudvar» виготовляє у своїх підвалах майже 10 тисяч пляшок вина і усі вони продаються тільки тут, на обійсті. Відвідувачі і покупці – 50/50 % угорці та іноземці. Із іноземних гостей в останні роки майже половина – поляки. Є також гості з Японії і Тайваню. Дізнаються, як правило, з інтернету – зі статей, які пишуть не так журналісти, як попередні відвідувачі – з їх блогів чи просто туристичних нотаток. «Останнім часом відчуваємо тенденцію і до збільшення туристів з України», – каже господиня Ката Вархеї.
Стосовно виноробної традиції на Закарпатті, Олександр Ковач пояснює: «У нас вино у низинних районах виробляють практично у кожному дворі. Але з фаховим виноробством це має мало спільного, це швидше «закладка варення на зиму» чи сільська валюта, як я це називаю, але саме вином ці напої назвати важко. Як правило, виготовляють з ізабельних сортів, а ще й в старих прогнилих бочках. Разом з тим є вже десь з 20 виноробів, які запросто можуть і вже конкурують із представниками інших країн. Ми виїжджаємо і представляємо наші вина на міжнародних конкурсах і на одному рівні з іноземцями отримуємо оцінки, нагороди». За словами О. Ковача, до Закарпаття саме на вино їздять не менше людей, ніж до Токаю. Славляться дегустаційними залами Ужгород, Середнє, Бобовище, Кідьош, Мужієво, Бенне. – Минулого року Закарпаття прийняло мільйон туристів. Думаю, з того мільйону як мінімум 700 тисяч пройшло через винні дегустації, – каже О. Ковач.
«Не треба нічого створювати, легалізуйте існуюче»
Винороб наголошує про наболіле, питання ліцензії: «Вирішення цього питання більше б дало державі, ніж виноробу. Я є членом комісії при Міністерстві аграрної політики та продовольства України з дерегуляції законодавства саме для отримання первинної ліцензії. Виступаючи на засіданні, я так і сказав: в принципі ми, винороби, і так добре живемо, у нас все супер. Просто ми з вами, з державними установами, перебуваємо у паралельних світах, ви робите вигляд, що нас не існує, а ми – що все нормально. Сьогодні не треба нічого створювати, просто слід легалізувати те, що давно створено. Діє понад 100 дегустаційних залів, в які туристичні агенції України, Білорусі давно організовують тури. Просто це не в рамках закону і ніхто не сплачує жодних податків. Якщо державу це влаштовує, то нас і подавно. Ми розвиваємося і дуже динамічно. Так чи інакше, держава могла би з цього мати вигоду. І якби була легалізація, це б дало більший поштовх до розвитку і виноробства. Бо зараз можемо реалізувати свою продукцію тільки на фестивалях та співпрацюючи з турагенціями. А маючи легальний дозвіл можна займатися дієвим маркетингом, та й наші турбази залюбки взялися б реалізовувати наші вина. А зараз сміх і ганьба. Переважають вина з різних країн, тільки не своє, не місцеве. Так, представлено 2 закарпатські виробники, але ж наш потенціал – тисяча як мінімум. Якщо взяти досвід Португалії, то на одного винороба там припадає 0,7 га землі. Тобто за кількістю наших земель можуть працювати щонайменше 5 тисяч виноробів. І всім місця під сонцем вистачить, всім. Бо ринок величезний, Україна велика, а виноробних регіонів залишилося 2-3. Так, вина п’ють поки мало, але з кожним днем культура його споживання росте і потреба у вині також. Ми ніколи не будемо конкурентами «Чизая» чи «Котнара», у нас не той сегмент, але ми займемо нішу імпортерів, бюджетного вина Франції, Італії, Чилі, Аргентини. Імпортери, імовірно, суттєво втратять. Але для України це тисячі нових робочих місць, та й валюта перестане втікати за кордон. Справа за державою».
Ганна Твердохліб, Ужгородський прес-клуб
Ужгород-Токай, Тайо, Мад